Найкрасивіша гірська річка України

              Найкрасивіша гірська річка України

       Здається, в Карпатах красиве все: і полонини, і ліси, й овечі отари, і гірські потічки, і гуцульські колиби, і самі гуцули…

       Черемош – священна ріка гуцулів, що з’єднує їхній край зі всією Україною, а далі – зі світом. Адже його води впадають у Чорне море.

      Гуцули називають Черемош вірним сином Карпат, який, народившись у горах, тут і живе поміж ними, і тут і помирає, впадаючи у Прут.

А народжується він від злиття двох річок – Чорного і Білого Черемоша. Білого, який, за язичницькими віруваннями, несе свої води зі світу Праві – світу добрих богів. Чорного – зі світу Наві — небезпечного, місця духів Підземелля.

  Насправді води Білого Черемоша, якщо на них дивитися знизу вверх за течією, і справді здаються білими, з чим і пов’язують походження назви річки.

    Чорний Черемош, протікаючи повз гори, розмиває їх і збагачується кальцієм. Тому його вода набуває темного кольору. Так барви гуцульського Черемоша багаті, як і барви довколишньої природи. Може бути синім, якщо в ньому, ніби в дзеркалі, відбивається небо. Він може сріблитись, виблискуючи на сонці. А може зеленіти кронами сосен і буків. Колір річки залежить від того, звідки за нею спостерігати, від настрою неба і пори року.

Черемош – річка кордонів. На початку ХХ століття саме по ній проходила межа між Польщею і Румунією. А також між Польщею і Молдавією. Свого часу річка служила кордоном між історичними областями Галіцією та Буковиною.

Черемош примхливий і несподіваний, як карпатське літо. То спокійно тече собі, доєднуючи незліченні гірські притоки, то завертає крутими берегами, кам’яними порогами, глибокими плесами, дерев’яними мостами, то різко завертає своє зміїне тіло, повертаючись на 180 градусів.

Черемош різкий і мінливий, як саме життя. Часом там, де ще вчора було тихе, спокійне русло, сьогодні все занесено піском та галькою, а річка знайшла інший шлях.

Черемош манить таємничою карпатською красою, прохолодою бистрих вод, рідкісною вродою прибережних лісів та просто духом гір, які то ховаються під течією, то виринають з вод, аби погріти гігінтські хребти своїх кам’яних тіл.